У школах Сєвєродонецька розпочаті Уроки мужності.


10565288_736052563145049_8264977126700947921_n

7 грудня 2014 р.

Незвичні Уроки мужності було проведено в декількох школах Сєвєродонецька напередодні Дня Збройних сил України. Заходи було організовано ГО “ВІДРОДЖЕННЯ СХОДУ” і проведено за сприянням відділу Освіти Сєвєродонецької міської ради. Валентин Ткалич, колишній луганський учитель історії, а нині заступник командира батальйону “Луганськ-1” з виховної роботи, представив учням свій авторський фільм і розповів, що міф про 23 лютого як «день Радянської армії» нав’язувався упродовж кількох поколінь. З часом радянські люди до нього звикли, не особливо переймаючись тим, що вони святкують. Для них це було «армійське» чи «чоловіче» свято, що служило серйозним приводом для не менш серйозних застіль. Насправді ж, цей день не був пов’язаний ні з якими перемогами Радянської Армії. Не був він пов’язаний і з видатними подіями, окрім однієї. А що ж відбулося в Петрограді 23 лютого 1918 року? Саме в цей день, коли нібито в «героїчних боях» зародилася Червона армія, більшовицький ЦК ухвалив рішення підписати мирний договір із Німеччиною та її союзниками. Згідно з цим договором, Росія втрачала Естляндію, Курляндію, Ліфляндію, Литву та Польщу. У Закавказзі під владу турків відходили Карс, Ардаган та Батумі. Більшовики зобов’язані були вивести свої військові частини з Фінляндії, України та Аландських островів. Радянська Росія зобов’язана була демобілізувати свою армію, перевести її на становище мирного часу. Отже, можемо вважати 23 лютого днем капітуляції більшовиків перед колишніми противниками Російської держави в період Першої світової війни, днем національної ганьби, коли більшовики погодилися підписати принизливий договір із Німеччиною та її союзниками. Звісно, призначення сталіністами 23 лютого днем народження Червоної (Радянської) армії не було випадковістю. Тут маємо справу з класичним пропагандистським прийомом, коли відбувається приховування негативної інформації за допомогою позитивної. Більшовикам важливо було приховати, що 23 лютого 1918 року вони фактично капітулювали перед німцями та їхніми союзниками. Сталіну також важливо було показати, що Червона армія «виникла» ще перед тим, як її почав створювати Троцький – його основний суперник у боротьбі за владу в СРСР. Тому треба забути цей день, 23 лютого, як “свято захисника вітчизни” назавжди.

1546376_736052549811717_3175011446161754708_n
В Україні є своє свято – День Збройних Сил України, який був встановлений постановою Верховної Ради України в 1993 році. Це свято відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення в 1991 році закону України «Про Збройні Сили України». Тому в цей день жінки можуть вітати чоловіків, а дівчата – хлопців, майбутніх воїнів, захисників Вітчизни.
Далі Валентин Ткалич торкнувся трагічних подій, які зараз відбуваються в Україні,розказав про підступну гібридну війну, розв’язану Кремлем. Нагадав, з чого все почалося, як Росія анексувала Крим, скориставшись небоєздатністю української армії, повністю розграбованої за 23 роки, як набирала обертів “Русская весна”, як на Донбасі нищили українську символіку, били і вбивали патріотів України, як українці встали на захист своєї держави… Українська армія поступово відновлювала боєздатність, російські найманці разом з місцевими колабораціоністами почали відступати, і здавалося, що скоро все закінчиться… але 24 серпня в Україні з’явилися регулярні російські війська, і масово почала заходити російська військова техніка…
– Є народи, які не мають своєї землі, як наприклад цигани, курди, тощо. Українці ж мають свою, Богом їм дану землю, тому ми не маємо права віддавати ні п’яді землі окупантам!

10849776_736053463144959_3476072378689735829_n

Андрій, боєць батальйону Айдар, теж розказав про будні війни, про те, як воював, як був поранений. А також зауважив, що прості бойовики й найманці не змогли б використовувати ту важку російську техніку, з якої стріляють по нашим військовим і населенним пунктам, що для цього потрібна спеціальна тривала підготовка, отже це – ще одне підтвердження того, що на нашій території воюють не прості бойвики-найманці, не “ополчение”, а кадрові російські військові.
Наприкінці зустрічі слово надали представнику організаторів заходу.Було зауважено, що завдяки російській пропаганді поширюється дуже багато міфів і неправдивої інформації, перекручуються і спотворюються факти,в інформаційний простір вкидається відверта брехня. Крім того, у декого існує помилкове судження, що начебто “на землю Донбасу прийшли солдати з західної і центральної України і тому вони воюють не на своїй землі”. Це – повний абсурд! Адже, і Луганщина, і Донеччина, і Київщина, і Львівщина – є територією України, єдиної і неподільної, а конституційний обов’язок кожного громадянина України – захищати суверенітет і територіальну цілісність своєї держави.
Уроки пройшли в теплій і невимушеній обстановці, учні з цікавістю слухали військових. На Уроці мужності можна було задати питання військовим і навіть потримати в руках справжній автомат! По закінченні заходу учителі й учні дякували, вітали військових зі святом, фотографувалися з ними, дарували малюнки і саморобки, а в одній зі шкіл дівчата навіть встигли написати вірш для солдата і з почуттям прочитали його! Хочеться вірити, що цей Урок мужності надовго залишиться в пам’яті учнів.

Матеріал підготувала Вікторія Нікольська.

 

 

Leave a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *