Сєвєродонецька письменниця Світлана Талан зустрілася із захисниками Батьківщини.


11059785_812319142185057_4352355492406581432_nТРОХИ РОЗДУМІВ ПІСЛЯ ЗУСТРІЧІ ІЗ ЗАХИСНИКАМИ, ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ З ПЕРЕДОВОЇ
Довго чекала на таку зустріч і дякуючи ГО ” ВІДРОДЖЕННЯ СХОДУ вона відбулася. Безмежно вдячна Вікторії Нікольській  та Валентині Нарижній за цю поїздку. Тепер трохи не про веселе. З нами був представник “Студентського братства” з Києва і від нього я дізналася, що він у нашому місті організував волонтерів серед старшокласників, які займалися прибиранням території нашого міста. Чоловік приїздить зі столиці, щоб організувати прибирання! Це ненормально і мені соромно. Не за себе, а за тих викладачів та вчителів, які не тільки не захотіли організувати школярів, але й всіляко заважали представникам провести зустрічі з дітьми. У Лисичанську погодилися на зустріч, де мали провести бесіду про волонтерство, організували дітей: аж сім чоловік. Представник “СБ” домовляється зі мною провести дискусію по моєму роману серед студентів, хоча за три роки ніхто з викладачів міста мене не запросив на таку зустріч жодного разу. Чому? Чи не тому, що роман “Розколоте небо” про історію нашої Луганщини? Виходить, що про геноцид українців студентам краще не знати? Чи в чому справа?
Тепер про приємне. Діти привезли нашим захисникам писанки, зроблені власноруч, малюнки та пасочки. Треба було бачити обличчя воїнів! Вони раділи їм, як діти! Ми їм “Дякуємо вам!”, а вони сто раз “Це ми вам дякуємо!” Мужні, відважні, стомлені. Вони жодним словом не обмовилися про те, що довелося пережити на передовій. Вони з теплотою згадують своїх рідних і у дітях бачать своїх дітей, братів, сестер. Вони знають, що є пекло на землі, визволителів зустрічали хлібом-сіллю, тисячі разів вони чули слова подяки, але війна оголила їх почуття, вони стали вразливі і одна фраза жінки “Фашисти, навіщо ви сюди прийшли?” боляче їх ранила, напевно, болючіше, ніж ворожа куля. Як дітей заспокоюємо і без упину повторюємо, що вони не фашисти, вони – визволителі, захисники, герої. І вони знову щиро дякують.

11041780_812320792184892_1529015729871230772_n
Вночі я думала про них, згадувала кожне обличчя. І ще раз дійшла висновку, що ми переможемо, бо є такі хлопці. Є бородатий чоловік, якого хлопці шанобливо називають Батею. Є сивочолий 25-річний юнак, який посивів після загибелі побратимів. Є волонтери, які віддають останнє, залишаючи своїй родині незначну суму. Є жінка, яка привозить берці, куплені за власний кошт і тихенько стоїть у стороні, уникаючи камер. Тому ми – непереможні!
Слава Україні і героям слава!
P.S. Мене часто запитують, як пишуться книжки. Цього разу мене переповнювали емоції, не давали спати. О другій ночі пішла викласти почуття на папір. Кілька аркушів списала клітинка в клітинку.

Світлана Талан

· 17 квітня 2015 р.

Leave a comment

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *